Ідеальний учитель

Дірку в цій темі можна проілюструвати хоч б і таким вульгарним прикладом, що серед безлічі книг серії «100 великих» відсутня книга «100 великих педагогів» або «100 великих учителів».

Ця стаття проблему не розв'яже. Не вистачило б і цілої книги, і не стільки через масштаб питання, скільки через те, що справа не тільки в інтелектуальних зусиллях і результатах, скільки в тому, що суспільство повинно на рівні архетипу, на рівні колективного несвідомого сформувати образ ідеального Вчителя, сформувати вимоги та ставлення до нього. Ми ж спробуємо намітити проблемне поле та висловити свою думку про те, яким нам бачиться ідеальний Учитель.

Насамперед необхідно визначиться з поняттям «учитель». Беремо підручник етики та дивимося зміст. Після вступу слідує розділ - «Учителі людства»: Конфуцій, Будда, Мойсей, Ісус Христос, Мухаммед1. Далі йдуть імена філософів, бо вони теж Учителі. Можна назвати імена Вчителів у кожного народу, наприклад, Кирило й Мефодій у південних і східних слов'ян, митрополит Ілларіон для Русі. Є поняття Вчителя церкви, наприклад, Василь Великий, Григорій Богослов, Іоанн Златоуст, Аврелій Августин Блаженний, Григорій Великий та ін. Тому нам треба перш за все визначитися з підходом. Учитель кого й коли? Абстрактний підхід, розмірковування про Вчителя взагалі не конструктивні. Гегель правий, коли каже, що потрібен конкретний аналіз конкретної ситуації - це серцевина його діалектичної логіки. Ми мусимо розуміти, що в різних цивілізаціях до Вчителя різні вимоги, навіть у різні епохи однієї й тієї ж цивілізації - різні, у стабільні епохи та в перехідні - теж, у різних країнах однієї й тієї ж цивілізації - теж є нюанси.

Поставимо запитання ще конкретніше - який учитель потрібний зараз і в Україні? Ось саме на це запитання нам і треба дати відповідь. Але відповісти винятково важко, оскільки немає чіткого соціального замовлення: яким ми бачимо майбутнє покоління? Адже моральний кодекс будівельника комунізму все-таки був орієнтиром, у якому напрямі соціалізувати індивіда. Зараз є тільки набір загальних ідеологій: незалежність, ринкова економіка, інтеграція в Європу й ані слова про наявність розгубленості та глибині кризи. Без образу майбутніх поколінь не може бути й образу Вчителя. Ситуація культурологічно загострюється тим, що Україна знаходиться у складному й суперечливому становищі: з одного боку самоідентифікація, незалежність і розбудова національної держави, з іншого - залученість до глобальних економічних, політичних, а отже, й культурних процесів. Такий визнаний авторитет у філософії та футурології, як Олвін Тоффлер, узагалі не розуміє радості нових незалежних держав із приводу національної незалежності в добу глобалізації. Тим більше не цікавить світовий бізнес і політиків стурбованість етно-культурними питаннями цих країн. Тому якщо не поставити бар'єр глобалізації, то вона розчавить і незалежність, і культурну самобутність. А нову «залізну завісу» будувати нерозумно й неможливо. Україна повинна усвідомлено визначити цінності та параметри свого соціального організму і виходячи з них будувати свою культурну політику, у тому числі й систему освіти. Необхідно визначити своє місце в міжнародній системі розподілу праці. Якщо цього не зробити, то чим краще буде система освіти, тим більше буде «відтік мозків» із країни. Нам потрібна країна, в якій можна жити та працювати. Нам потрібна система освіти, яка зберігає нашу самобутність і наші культурні цінності та готує кадри для нашої системи господарства. Нам не потрібна країна ані фанатиків-націоналістів, ані яничар